ПРОЦЕДУРА ДОБОРУ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ КАНДИДАТІВ НА СУДДІВСЬКІ ПОСАДИ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Анотація

У статті досліджуються питання процедури добору та призначення на посаду судді в Україні та в окремих зарубіжних країнах. Зазначається, що враховуючи роль судової влади у демократичній державі, надважливе значення має кадровий склад цієї гілки влади. А отже повноваження щодо її формування потребують окремого дослідження, оскільки саме від цього етапу залежить те, наскільки судова влада загалом здатна буде виконувати функції по здійсненню правосуддя у державі. При цьому визначено, що порядок обрання та призначення кандидатів на суддівські посади може бути дуже різним: від призначення найвищими посадовими особами держави до прямого обрання народом або населенням окремої адміністративно-територіальної одиниці. Основний принцип демократичної процедури обрання та призначення кандидата на посаду судді – забезпечення його політичної нейтральності та незалежності від інших гілок влади. Сучасні тенденції правого регулювання процедури добору та призначення на суддівські посади у різних країнах свідчать про створення спеціальних комісій або у якості самостійних органів державної влади, або у якості допоміжних при суддівських вищих радах, які мають право збирати документи, оцінювати рівень підготовки кандидатів з професійної точки зору, а також, що не менш важливо – їх відповідність критеріям етики, моралі та доброчесності. Самі процедури добору та призначення кандидатів на суддівські посади складаються з низки етапів, у межах яких відбувається подача та дослідження документів, що засвідчують освіту, стаж професійної діяльності та інші здобутки кандидата, проводяться кваліфікаційні іспити, тести та співбесіди на виявлення загальних соціально-комунікативних, психологічних, особистісних якостей майбутнього судді. Порівняльний аналіз українського законодавства щодо етапів добору та призначення на посаду судді з відповідними положеннями окремих країн свідчить про набагато більший рівень урегульованості відповідних процесів, громіздку, довготривалу та складну процедуру формування суддівського корпусу. При тому, що для молодих демократій, до яких належить Україна, відповідні ускладнені механізмі допуску до суддівської професії можуть вважатись виправданими, все ж окремі положення вітчизняного законодавства потребують удосконалення перш за все через занадто широкі межі дискреції ВККСУ та ВРП щодо прийняття остаточного рішення про рекомендацію кандидата на посаду судді, наявність окремих положень у законодавстві, які суперечать один одному.