ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРИ ПЕРЕДАЧІ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Анотація

У статті досліджуються питання імплементації Директиви Ради № 2001/23/ЄС від 12.03.2001 р. щодо захисту прав працівників у випадку передання підприємств (бізнесів) чи частин підприємств (бізнесів) у національне законодавство у сфері праці. Значним стимулом до активізації процесу реформування у країні є надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС рішенням Європейської Ради від 23 червня 2022 року. Акцентовано увагу на тому, що соціально-економічна інтеграція України з європейським соціально-політичним простором та наближення законодавства України до європейських стандартів та норм є одним з пріоритетних завдань національної державної політики. Нагальним питанням залишається гармонізація національного законодавства у сфері праці та імплементованих положень міжнародних актів. Вивчено національну судову практику захисту трудових прав при реорганізації роботодавця та практику суду Європейського союзу щодо випадків застосування Директиви. Висловлені сумніви щодо ефективної реалізації положень ст. 36-1 КЗпП, зокрема і з причин наявності оціночного поняття «значні зміни», «не на користь працівника», «на шкоду працівникові». Проаналізовано положення проєктів Трудового кодексу 2024 р. та 2019 р. щодо унормування механізму захисту прав працівників при зміні роботодавця. Зроблено висновки, що законодавчі новели, пов’язані з імплементацією Директиви, не є достатньо ефективними (дієвими). Відзначається, що не всі терміни, які застосовуються в ст. 36-1 КЗпП України, є зрозумілими, чіткими, логічними. Використана юридична техніка щодо імплементації Директиви потребує удосконалення, яке варто розпочати з дерадянізації понятійного апарату.