ПРИМИРНІ ПРОЦЕДУРИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРАВОВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню кримінально-процесуальних аспектів реалізації примирних процедур у кримінальному провадженні. Автором здійснено теоретичне розмежування інституту угоди про примирення (ст. 469 КПК) та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), визначено їхню правову природу, характерні ознаки та сукупність імперативних умов для застосування кожного з цих механізмів з акцентом на спільності ознак добровільності згоди сторін та реституційного порядку відшкодування шкоди.
Автором встановлено ключові розбіжності між цими примирними процедурами за наступними критеріями: правовою природою та кінцевими наслідками для особи (обвинувальний вирок та судимість проти ухвали про закриття справи); підставами та умовами застосування; процесуальною стадією застосування та ініціативою; роллю сторін та змістом домовленостей.
Особливу увагу приділено практичним проблемам, що виникають у діяльності слідчого та дізнавача при отриманні клопотань про примирення, зокрема дилемі між обов’язком повного доказування за ст. 91 КПК та принципом процесуальної економії. Обґрунтовано недоцільність проведення судових експертиз та подальших слідчих дій у провадженнях, де сторони досягли примирного консенсусу. Проаналізовано актуальну судову практику Верховного Суду щодо розподілу процесуальних витрат, яка констатує неможливість їх стягнення з особи у разі закриття провадження, що підтверджує необхідність оптимізації видатків державного бюджету на стадії досудового розслідування.
Наголошується на важливості запровадження в КПК України чіткого процесуального механізму у випадку виявлення примирних процедур на стадії досудового розслідування. Такий механізм дозволяє слідчому (дізнавачу) спрямувати кримінальне провадження до суду за наявності поданого підозрюваним та потерпілим клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням або ж укладеної угоди про примирення, без проведення повноцінного досудового розслідування задля забезпечення економії кримінально-процесуальних ресурсів держави на здійснення кримінального переслідування.